Що таке 40 років? Для історії людства – лише мить. А для історії окремих людей – ціла епоха, яка, на жаль, для нас з кожним днем все більше відходить у небуття. Залишаються лише окремі ниточки-зв’язки – люди, які творили цю епоху. І сьогоднішня наша розповідь про епоху пожежної охорони кінця минулого століття поглядом ветерана – полковника внутрішньої служби Володимира Бабкіна, який пов’язав із цією службою майже 40 років свого життя, подолавши шлях від інспектора державного пожежного нагляду до начальника обласного управління пожежної охорони.
Для Володимира Михайловича Бабкіна практичне знайомство з пожежною охороною почалося у липні 1973 року, коли після закінчення Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР лейтенантом за розподіленням прибув у Вінницю. Взявши до уваги «червоний» диплом молодого перспективного фахівця, керівництво відділу пожежної безпеки УМВС в Вінницькій області вирішило залишити його в апараті відділу – інспектором відділення державного пожежного нагляду. – У 1973 році апарат відділу складався лише з 18 офіцерів та 4-х вільнонайманих бухгалтерів, – згадує Володимир Бабкін. – Я навіть можу сказати детально по посадах: начальник відділу, два заступники (по державному пожежному нагляду та по службі), чотири чоловіки служило в відділенні державного пожежного нагляду, чотири – в відділенні служби підготовки і пожежогасіння, дві людини входили до складу групи військово-мобілізаційної роботи, три – до відділення кадрів та три – до відділення техніки.
Міліцейські пожежники
Людей у 1973-му у відділі було мало, а навантаження на кожну окремо взяту людину набагато більше, ніж зараз. Вже тоді був розповсюджений принцип кураторства над районами області. Тільки на відміну від сьогодення, кожен офіцер був закріплений не за одним, а за двома районними підрозділами. Вимоги до кураторів були високі – він не просто контролював роботу підрозділу, а повністю відповідав за її показники – за кількість пожеж, що виникли на території району, за загибель людей на цих пожежах, за роботу пожежно-сторожової охорони, за новобудови, будівництво пожежних частин та пожежних депо, за дисципліну особового складу підрозділів, за участь служби у заходах з попередження злочинності у районі, та ще за багато інших напрямків, які не стосуються безпосередньо діяльності пожежної охорони. Як підлеглих управлінню міністерства внутрішніх справ, працівників відділу пожежної охорони та підрозділів залучали на виявлення осередків самогоноваріння. Під час такого роду операцій офіцери разом із рядовими пожежниками заходили в кожен будинок. Якщо знаходили у ньому самогонний апарат або горілку домашнього виробництва, складали протокол, брали пояснення від домочадців, самогон виливали, а сам агрегат – забирали для здачі в правоохоронні органи.
Займалися пожежники і виявленням дармоїдів та наркоманів, чергували в опергрупах, брали участь у засадах на бандитів та в операціях «Перехват» на дорогах. Для цього їм спеціально видавалися каски та зброя…
Велика увага приділялася і проведенню інспекторами державного пожежного нагляду військово-мобілізаційної роботи. На всіх крупних об’єктах, у тому числі і в пожежних частинах, будувалися протирадіаційні сховища, обладнані телефонами та системами оповіщення. І саме на працівників пожежної охорони був покладений обов’язок проводити навчання з військовозобов’язаними. Складалися списки, збиралися селяни, роздавалася їм зброя, виганялася на поле техніка… Загалом, до навчання населення пожежники ставилися серйозно і відповідально…
Спати доводилося на столах
– Певно, не було такого місяця в році, щоб два тижні офіцер відділу пожежної охорони не провів у якомусь районі, – розповідає Володимир Бабкін. – Коли я прийшов лейтенантом, за мною закріпили Вінницький та Піщанський райони. Виїжджаючи у район, ми на рівні з інспекторами районних підрозділів перевіряли об’єкти, організовували навчання пожежно-сторожової охорони, проводили засідання з головами колгоспів, виступали перед трудовими колективами заводів і фабрик.
Але окрім цього, на офіцерів покладався ще обов’язок перевіряти якість роботи місцевих інспекторів. Першим заступником начальника Головного управління державної пожежної охорони МВС України полковником внутрішньої служби Олегом Скобелєвим була розроблена карта-схема нагляду за протипожежним станом об’єкта (почеплена на стінку, вона займала близько чотирьох квадратних метрів). Схема включала повний опис підготовки об’єктів до перевірки, етапи роботи інспектора ДПН, хронометраж часу, необхідний для перевірки, а також докладна інструкція, що потрібно робити інспектору, перебуваючи у кабінеті – які документи потрібно вести, як їх заповнювати та з ким погоджувати… Вивчивши цю схему, інспектору можна було більше не читати додаткову літературу з фахової діяльності.
– Взявши припис, який склав інспектор під час перевірки об’єкта, ми з ним відправлялися на повторну перевірку, – згадує Володимир Бабкін. – І задача офіцера апарату відділу пожежної охорони полягала у тому, щоб не тільки перевірити виконання зазначених пунктів, але й відшукати ще з десяток недоліків пожежного стану.
Готелів у районних центрах в ті часи було не дуже багато, тож, приїжджаючи у відрядження, в кращому випадку офіцери могли розраховувати на ночівлю в частині – на ліжку для гостей. Голитися чоловікам також доводилося у військово-польових умовах – у якості водогону застосовували ледве відкритий викидний рукав пожежного автомобіля. У струйку макали помазок, під нею змивали і піну з бритви…
Не кращі умови проживання були і тоді, коли на тиждень офіцери пожежної охорони виїжджали у колгосп – на перевірку протипожежного стану його об’єктів. Вдень ходили по фермах та адмінбудівлях, ввечері на правлінні колгоспу обговорювали результати перевірок та надавали пропозиції по усуненню недоліків, а вночі перевіряли роботу сторожів на закріплених за ними об’єктах. На відпочинок, потрібний організму, залишалося дуже небагато часу. Однак і відпочити по-людськи не виходило – спати пожежники мали на столах в конторах або на підвіконнях. А після виснажливого дня твердий стіл – не найкраща пропозиція…
– Що гарного було в ті часи, так це підхід до фахового навчання інспекторів державного пожежного нагляду, – каже Володимир Бабкін. – Мало того, що прекрасною інструкцією була схема, розроблена Олегом Скобелєвим. Три рази на місяць начальник підрозділу проводив групові та показові обстеження об’єктів. Тобто начальник підрозділу разом із інспекторами ДПН приходив на об’єкт і на власному прикладі показував підлеглим, як потрібно себе поводити із керівниками установ, на що потрібно звертати увагу під час перевірки, як правильно складати приписи…
Програма «Милосердя»
Як і в інших областях, на Вінниччині в сільських хатах ще з стародавніх часів використовувалися дерев’яні димоходи. Щонайменший перекал печі – і солом’яний дах миттєво спалахував. Вивчивши статистику пожеж, у Головному управлінні пожежної охорони МВС України вирішили змусити громадян замінити дерев’яні димоходи на керамічні. Цей «святий» обов’язок був покладений не на голів сільрад, а на пожежників. Ті, хто постраждав від пожежі, легше погоджувалися на умови фахівців. Але переконати інших та виконати вказівку керівництва було набагато важче…
На контролі у вищого керівництва була ще одна акція – «Милосердя». Ідея її започаткування виникла після публікації в газеті «Правда» статті «Останній шлях Василини». В матеріалі мова йшла про те, як у вінницькому селі ховали заслуженого ветерана праці – без почестей, провізши на возі через все село. Мета акції «Милосердя» була в наданні допомоги одиноким, пристарілим та немічним селянам. Пожежники стали на кшталт тимурівських команд – кому город просапати потрібно, кому дров нарубати, кому піч помастити… І все це – у вільний від служби час.
Мінус за бездітність
Слухаючи спогади колишнього начальника, я мимоволі замислилася – як інспектори державного пожежного нагляду, що працювали у 70-90-х роках минулого століття, встигали всім цим займатися. І це, при відверто кажучи, смішній зарплатні за свою роботу – 117 рублів у початківця апарату відділу пожежної охорони і 90 – в інспектора ДПН районного підрозділу. Але встигали і робили… Навіть часу на особисте життя вистачало. Втім, тоді держава і про сімейний стан громадян «турбувалася» – за бездітність із зарплатні відраховувала по 20-30 рублів.
Хто зараз за таких умов залишився б працювати в пожежній охороні? Певно одиниці-фанатики цієї служби. Герої свого часу, яким був і Володимир Михайлович Бабкін.
Світлана Понура
