Зразковий офіцер, завжди коректний і доброзичливий, чарівливий балакун із ґаґарінською усмішкою на обличчі - так можна стисло схарактеризувати заступника начальника СДПЧ-14 м. Тульчин Вінницької області, капітана Сергія Рудика.

Пожежник за покликом душі й артист за вдачею, він із першого погляду завойовує серця своєю непідробленою щирістю та поважністю. І так само швидко стає «своєю людиною» в будь-якому товаристві: в тісному колі малознайомих людей, на великій сцені перед кількома сотнями глядачів...

Талановитий керівник і улюблений співак вінницьких вогнеборців Сергій Рудик - наш сьогоднішній співрозмовник.

- Сергію В’ячеславовичу, чи можете пригадати, коли заспівали вперше?

- Певно, ні... Скільки себе пам'ятаю, стільки й співаю. Лише репертуар із роками трохи змінюється. Починалася моя «творча кар'єра» виконанням пісеньок із мультиків. Я робив собі «сцену» з кількох книжок, поклавши їх на підлогу, брав у руки мікрофон від поламаного магнітофона, перевіряв, чи сидять батьки та бабуся з дідусем у сусідній кімнаті (не дуже любив глядачів), і починав співати. А потім чекав на оплески... їх я жадав над усе - приємно було мати шанувальників, які захоплюються твоєю

творчістю. Згодом моєю музичною освітою зайнялася моя прабабуся, тож я став співати українські народні пісні. Першою була (й залишилась улюбленою) - «Ой у полі криниченька». Потім вивчив ще кілька... Так уже з першого класу я став постійним учасником усіх шкільних ранків та врочистих подій.

- А як співак, котрому передрікали славу артиста, став пожежником?

- Про військову форму я мріяв з дитинства. Наслідувати було кого: дід - майор у відставці, всю війну пройшов, прадід - офіцер царської армії, кавалер двох георгіївських хрестів. Та й патріотичні фільми зробили свою справу... Мама казала, соромно, мовляв, сусідам в очі дивитися: літо на дворі, а ти в чоботах ходиш. Я навіть попросив батька навчити мене онучі намотувати. А коли на вулиці зустрічав молодих із почтом, завжди зупинявся й віддавав їм честь. Малий був...

У 1991 році я нарешті закінчив загальноосвітню школу. Хотів стати військовим, але зміни того періоду, які не обминули й збройні сили, притлумили в мені це бажання. А одного разу подивився чудовий американський фільм про пожежників - «Вогняний вихор». Ось, подумалося, де романтика, справжні чоловіки й... військова форма. Зібрав свої нехитрі речі й поїхав поступати до Харківського інституту пожежної безпеки.

- Вміння співати допомагало навчатися?

- Звісно, що так. У воєнізованих закладах самодіяльність - це віддушина, яка не дає перетворитися на черствого солдафона. Тому я й намагався, крім навчання, зайняти себе ще чимось. І коли не було занять у наукових гуртках (їх я відвідував кілька одночасно), співав у хорі училища та в ансамблі. День був розпланований по хвилинах. Але це навчило мене зібраності й уміння цінувати час.

- А на уроки з вокалу часу вистачало?

- Незручно говорити, але спеціально співати я ніде й ніколи не вчився. У дитинстві записався до музичної школи, тільки на жодне заняття не прийшов, хоча вчителі й наполягали, казали, що здібності слід розвивати. Лише в училищі мені вперше дали більш-менш цінні уроки з вокалу. Але й там частенько говорили: «Що відчуваєш, те й співай».

- Які пісні Вам до душі?

- Пісні, народжені українським народом, вистраждані ним. Ті, в яких відображаються душевні переживання людей, любов і смуток. А якщо конкретно, то, крім «Ой у полі криниченька», люблю «Місяць на небі». Взагалі я ретельно підбираю репертуар, уникаючи всіляких «Целуй меня везде, я ведь взрослая уже»... Хоча багато в мене й естрадних пісень. Тобто співаю все, що почув по радіо чи з екрана телевізора, все, що подобається, що проходить крізь мої серце й душу.

- Скільки у Вас нагород, пов'язаних із творчою діяльністю?

- Передусім я — пожежник, який добре співає. Я ніколи не ставив собі за мету співати професійно та досягати якихось успіхів на цій ниві. А на концертах виступаю, лише коли запрошують. Що ж до нагород... Майже на кожному курсі ХІПБ та під час навчання в магістратурі я отримував дипломи й грамоти за участь у самодіяльності. 2001 року став лауреатом Зонального огляду-конкурсу серед учасників художньої самодіяльності навчальних закладів МВС України, присвяченого 10-й річниці Незалежності України. Але дорожчі мені дві почесні грамоти за працю - від Міністерства внутрішніх справ України та від Вінницької обласної державної адміністрації. Радувати людське серце приємно. Однак рятувати людське життя - ще приємніше...

 

Запитувала Світлана ПОНУРА