І знову творча група телепрограми «Мить істини» (ВДТ-6) вирушила у рейд. Працівники оперативно-рятувальної служби та небайдужі до проблем цивільного захисту журналісти зацікавилися станом техногенно-екологічної безпеки та заходами з попередження пожеж та надзвичайних ситуацій на території Калинівського району.
Хімічна небезпека
Проїжджаючи шляхами Калинівського району, відчули сморід. Хімсклади… Поруч дорога, село...
Коли ми наблизилися до напівзруйнованої будівлі, то зрозуміли, що сморід – це лише квіточки. Ягідки на нас чекали попереду: дірява стріха, діжки з отрутою та мухи, які роями гули над цим неподобством. Заходь, бери, що хочеш. Гербіцид “Центуріон”, на етикетці якого зазначено: “…після обробки не виходити на поле кілька годин”, “Аміго”, котрий “не можна зберігати поряд з “Центуріоном”, слід тримати у недоступному для дітей місці; небезпечно для здоров’я вдихати його пари, та ні в якому разі допускати потрапляння на обличчя…”.
Отрутохімікати ж були не те, що доступними, а лежали на вулиці просто неба – відкриті усім дощам та вітровіям. А, як відомо, небезпечні сполуки всмоктуються разом із дощовою та талою водою у грунт. Спало на думку, ніхто не може гарантувати мешканцям села Котюженці, що підземними річками небезпечні для здоров’я людей добрива, пестициди та гербіциди не поповнюють їх кринички.
Незносні ж для людських легенів отрутохімікати, як з’ясувалося, є нічийними. Землю покраяли, а власників, бажаючих очистити Авгієві стайні, так і не знайшлося. Як такого, складу вже ніде на паперах немає, хіба що в облікових документах служби “01”, де зазначається, що у Котюженцях знаходиться понад п’ять тонн непридатних для використання і потребуючих негайної утилізації хімічно небезпечних речовин. До речі, на території Калинівського району 11 місць для зберігання отруто-хімікатів: два – невизначених, два – невідомих, два заборонених та п’ять непридатних. Отож далі ми їхали вже не так оптимістично налаштовані. І недарма.
Екологічна вакханалія
«Чим ближче до Калинівки, тим дужчий сморід,» — пожартував хтось із рейдової бригади, вловивши крізь вікно запах диму з місцевого сміттєзвалища. Всього за вісім кілометрів від занедбаного складу отрутохімікатів палало величезне сміттєзвалище…
Перехожі, велосипедисти та машини пірнали, як у білу хмару, зникаючи на десяток секунд у димовій завісі. Язики полум’я танцювали на бридких залишках продуктів життєдіяльності, вітер роздмухував запах відходів та паленого. Одне з місцевих підприємств постійно вивозить на смітник тирсу.
Ярослав Бандура керує процесом складування відходів вже 12 років. На мінімальну зарплату і за відсутності альтернативи – ще 2 роки до пенсії. Чоловік зізнався, що за шкідливість грошей він не отримує. Мовляв, робота на свіжому повітрі. Ми ж, не привчені до таких ароматів, дуже шкодували, що із собою не мали костюмів хімічного захисту. Після ядучого повітря складу отрутохімікатів і, особливо, після палаючого смітника легені просто розпирало.
Подейкують, що недалеко вже облаштували нове сміттєзвалище, а це незабаром накаже довго жити. Проте спинити процеси самозаймання сміття неможливо. Вогонь, присипаний тирсою та іншими відходами, тліє на глибині. А потім, як бомба уповільненої дії, із стабільною регулярністю дає про себе знати. Сюди періодично виїздять бійці оперативно-рятувальної служби “01” з міста Калинівки, аби вгамувати “червоного півня”, коли той не на жарт розгуляється... Зате поруч на людських земельних ділянках гарно родить городина.
Пожежна безпека
Після відомого випадку вибуху газових балонів в одному із столичних кафе, безпека місць із масовим перебуванням людей стала предметом цілого ряду перевірок з боку різноманітних контролюючих органів.
Чи вплинула ця хвиля інспектувань на відповідні заклади Калинівського району, ми й вирішили з’ясувати наприкінці поїздки.
На одній із головних вулиць районного центру ми побачили кафе-бар “Док”. Знайти відповідального за пожежну безпеку цього об’єкта із досить загадковою назвою виявилося справою нелегкою. До того ж, працівники закладу в один голос почали запевняти, що директорка Алла Луговська ось-ось має бути. Це вже прикмета така з десятирічного журналістського досвіду: жодного разу, коли нам так говорили, господарі не з’являлися. Тож не дочекалися ми хазяйку й цього дня. Натомість усі можливі порушення пожежних правил видно було і так: жодного вогнегасника, тимчасові електричні мережі, прокладені по займистих конструкціях. Ні інструкцій, ні знаків безпеки, зате загадка на кмітливість: вгадай двері – з п’яти треба визначити ті, які є евакуаційним виходом. Єдиний захист від пожежі – “вода в крані”. Саме так відповіли працівники кафе. Відповідно до існуючих порушень було складено припис, до речі, вже не перший.
Повна протилежність цьому – кафе бар “Артеміда”. Навіть з позицій чистоти та ошатності закладу. Первинні засоби пожежогасіння в наявності, попереджувальні знаки є, дотримано усіх вимог правил пожежної безпеки. Щоправда, далося все це їм нелегко – сміються жінки – місцеві рятувальники спокою не давали. Зате зараз відвідувачі можуть почуватися спокійно.
Оксана Турапіна,
Олександр Кутовий
